Царівна української літератури Біля дошки журнальний столик, застелений скатертиною, підсвічник із свічкою, ваза з колосками, перо , збірка О.Кобилянської. Край наш рідний, Буковина! Ти - пісенний, ти - співучий. Горам, рікам, полонинам І смерічкам ти співзвучний. По твоїх стежках ходили Воробкевич і Федькович, І для тебе працювали Ярошинська і Попович. Свої вили відддавали Для суспільства, для людей, Правду світу відкривали Кобилянська й Маковей. Їх нащадків знають в світі - Краю славу здобувають І пісні Івасюкові По усій землі співають. Наш Назарій, і Софія, І Зінкевич, і Гнатюк - В них мелодія і мрія, Гріє серце кожен звук. Тож вивчаймо і шануймо Спадщину, що нам лишилась, Щоби двері у майбутнє Перед нами відчинились. Учень. Буковина - зелена гілка розлогого дерева українського народу, Вона увібрала в себе надбання багатьох європейських культур. Щедра на традиції, мистецькі таланти буковинська земля. Учениця. Тут народжувалися чисті джерела правдивого художнього слова видатної письменниці, нашої славетної землячки Ольги Юліанівни Кобилянської, 150-річчя від дня народження якої ми відзначаємо у цьому році. Учень. Її називали "гірською орлицею" за горде серце, "пишною трояндою в саду української літератури" - за яскраву метафоричність бачення. Себе ж вона називала скромно і просто - "робітницею свого народу", девізом життя якої були слова: "Що люблю, люблю вже навіки". Учениця. Коли в житті трапляється нагода познайомитися з іще одним письменником, художником або музикантом, особливо коли це випадає у дитячі та юнацькі роки, часто виникають запитання: а яким він був у дитинстві? Чи він кохав і чи був коханим? Про що від думав, про що мріяв у житті? Учениця. Так. Часом цікаво подивитись на його фото того часу. Роздивляючись їх, мимоволі шукаєш в обличчі певних рис чи ознак, які б уже зараз вирізняли його з-посеред інших як неординарну, творчо обдаровану особистість, які б до певної міри натякали на прийдешнє визначення у світі відомих і славних. Учень. Ольга Кобилянська була людиною зі своїми чеснотами та вадами, зі світом тонких відчуттів та глибоких переконань, з помилками і втратами у житті, з мріями, які збувались і не зовсім. У цьому сенсі вона не становила винятку. Проте вона таки була винятковою. Учениця. Тож віддаймо сьогодні шану письменниці, розумній жінці, Людині з великої літери, яка вивела нашу літературу на європейські. Назвав тебе безсмертний наш Франко: "Краса зелених гір, гірська орлиця!" Смереково-барвінковим вінком З твоїх джерел заквітчана криниця. Ой скільки чар у неї натекло Із рідних надр, з душі твоїх краянів, Є міць у ній; вбивати в людях зло Й народжувати світлий дух титанів. О скільки, скільки пролягло доріг До Ольги Кобилянської криниці! І ми тобі вклоняємось до ніг, На щастя п'єм з джерел твоїх водиці. Щоб горами твоїми зеленіть, Щоб всяких зайд перемогли кривавих, Та зберегли народу свого віть, І він тобою рідний край прославив. Ти "Через кладку" сміло в мир пішла І між великими стоїш як рівна. Йде людство до твойого джерела, Де є твоя "Земля", "Людина" і "Царівна". І ведуча. У глибині Карпат Південної Буковини загубилося маленьке містечко Гура-Гумора. Там, серед шуму смерек і нічної прісні гірських струмочків, у тихій задумі предковічних гір уперше побачили небо Ольга Кобилянська. Це було 27 листопада 1863 року. Ведучий. Дитинство та юність Ольга Кобилянська провела в Сучаві, Кимполунзі та Димці. З 1891р. у Чернівцях. Закінчили чотирикласну німецьку школу, знання здобувала шляхом самоосвіти. ІІ ведуча. Вона жодного дня не вчилася в українській школі, не одержала вищої освіти, а її університетом стало народне життя, подвижництво у самоосвіті. І українська література знайшла і її імені письменницю високого інтелекту, новатора прози, майстра світової слави. І ведуча. У багатодітній родині Кобилянських зберігався гарний звичай: з нагоди дня народження винуватцеві торжества дарувати книгу. Під впливом прочитаного Ольга рано почала писати. Перші свої вірші, написані польською мовою, вона присвятила батькові й матері до їх дня народження. Ведучий. Сімʹя Кобилянських була музикальна. В їхній хаті збиралися гості і часто звучала музика. Ольга грала на цитрі, фортепіано та інших інструментах. ІІ ведуча. Великий вплив також на Ольгу Кобилянську мали буковинські пісні, які любили і часто співали у сімʹї: "Ой ти, дівчино, зарученая", "І шумить, і гуде". І ведуча. Особливо ж полюбила пісні про минуле нашого народу, про Лукʹяна Кобилицю, Олексу Довбуша. Ведучий. Особистий душевний біль майбутня письменниця виливала на сторінки щоденника. Це два загальні зошити, написані німецькою мовою і лише деякі слова - українською та польською (вдома розмовляли цими двома мовами). З щоденника перед нами постає вразлива й емоційна натура. Звучить "Мелодія" М. Скорика. Виходить дівчина - О. Кобилянська . Сідає за стіл, читає. О. Кобилянська. "Ви, добрі люди, коли будете все це читати, не думайте про мене погано - що мої думки і почуття сповнені вічним сумом. Чи я тому винна? Кили б ви могли заглянути в моє серце... Чому я не маю спокою? Чому мене оминає веселе буття людське. Моя туга ніколи не втихомириться, я страждаю, як романтики страждають"". "Якщо я колись стану поганою черствою, то дорікну Богові: навіщо він наділив мене гарячим серцем і прекрасною душею? Ніхто, жодна душа не відповіла ще взаємністю на мою любов..."  І ведуча. Довіряючи свої потаємні думки сторінкам щоденника, авторка хотіла розділити свою тугу, самотність, можливо, навіть, приреченість, адже бажання мати родину, дітей проходить лейтмотивом у думках двадцятирічної думки. ІІ ведуча. Ольга часто закохувалась. Так було і з Осипом Маковеєм, дружба з яким згодом переростає в не розділене з його боку кохання. Навіть пропонувала одружитися з нею. О. Кобилянська. "Я Вас стільки років так страшно любила, я носила для Вас рай у душі - як сонце. Я хотіла такий рай Вам уладнати". "Не знаю, як приймете мої слова, звичайно, дівчата самі їх не кажуть. Але я не йду звичайною дорогою дівчат...Я можу і "ждати". Два, і три, і чотири роки. Чи маєте відвагу розпочати жити так, як я Вам пропоную? Я маю. Але ви скажіть рішуче слово; я піду за Вами..." І ведуча. На жаль, Осип Маковей сказав рішуче "Ні". "Двоє письменників в одному домі жити не зможуть" - відповів він. О.Кобилянська виходить з-за столу. О.Кобилянська. Я ні в кого тебе не вкраду, Бо украдене - лихо віщує. Нащо знати тобі ту біду, Від якої ніхто не врятує! Не покличу з собою тебе, Бо твій корінь у іншому ґрунті, Не для мене сміються з небес Срібні зорі в щасливому бунті, Не вестиму тебе і в думках Від літаючих чуттів до спокою, Бо трима мене сила терпка В нетрях памʹяті міццю тривкою. Я сама утечу в з забуття, Від убивчо солодкої миті, Бо у мене є інше життя, Найдорожче од всього на світі. Та людину кожний твій день, Кожну ніч, і світанок, і вечір, Жаль свій виповім я для людей, Що мене порятує від втечі. Будуть люди той жаль берегти, Мов перлину, ні з чим незрівнянну, І підете ви з ним у світи, Як "Царівна" моя нездоланна. З ран любові моєї зійде Цвіт ромена і золото жита, І моління душі золоте, В темні вени життя перелите. Ведучий. У 1909 році в журналі "Літературний вісник" опубліковано повість "У неділю рано зілля копала". Кобилянська прагнула побачити свою повість інсценізованою. ІІ ведуча. В листі до Лесі Українки вона написала "... Чи хтось біленький не міг би се оповідання переробити на сценку? Будь то драму, будь то оперу". Далі в листі авторка вказує, що її твір написаний за мотивами відомої пісні, але ці мотиви опрацьовані в неї "цілком, цілком інакше", ширше і "тонше", ніж у драмі М. Старицького. Звучить пісня "Ой не ходи, Грицю..." І ведуча. Твір О. Кобилянської таки побачив сцену. Його поставили Чернівецький театр імені О. Кобилянської, Московський Театр ""Ромен", а також двадцять пʹять інших театрів України залучили інсценізовану повість до свого репертуарного активу. Ведучий. Ольга Кобилянська була однією з тих письменників, що шукають нового шляху в літературі. Письменниця принесла українській літературі нові теми і нові інтерпретації старих, здавалось би, давно розроблених тем. Це вона першою піднесла свій голос на захист права жінки бути людиною, відчувати свою людську гідність, намагатися знайти свій шлях у житті. ІІ ведуча. Ольгу Кобилянську щиро любили, відзначали ювілеї, відвідували українські письменники, серед них поети Олександр Олесь, Андрій Малишко, Павло Тичина, які присвятили їй вірші. Учні читають вірші. Привіт, уклін низький Вам, пані, Колись давно, колись в тумані На скелях, де живуть орли, Коли ще тільки розвиднялось, Ви гіацинтою ніваліс В пустелі білій розцвіли. І сорок років з гір високих Рої пелюсток синьооких Ловили ми серед долин. А мрії линули в простори, Туди, туди, де сині гори, До неосяжних верховин. Орлиці гір зелених Буковини Привіт од пісні й серця, що цвіте, Й звучить над краєм вільним соколино Про наших днів майбутнє золоте. Живіть, творіть ще довгі світлі роки, Цвітіть, як день, у морі простий, щирий спів, Орлице гір, безсмертна, сонцеока! І ти, найкраща ,жінко, героїчна, Прекрасна Ольго! Духа не вгаси! Як не вгашала ти ніколи! Стрічная, Тобі любов од нас! Ти воскреси Нам діяння народу: одвічная Ти ж наша сила славна - бо єси! Ольга Кобилянська повільно виходить після слів ведучої. І ведуча. 21 березня 1942 року Ольги Кобилянської не стало, та залишилася її праця на благо України, світ її неповторної творчості, незнищенний дух її любові, жертовної до рідної землі. Голос О. Кобилянської. "Усі мої думки тобі, народе вільний, і пісня серця, музика душі тобі!" ІІ ведуча. Коли ховали "Гірську орлицю", над могилою звучала її улюблена пісня. Звучить пісня Б. Лепкого "Чуєш, брате мій".
|
